ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 28 січня 2009 р. 

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про розірвання шлюбу, встановила наступне.

Обставини справи

У квітні 2008 р. Особа 1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з листопада 1993 р. вона перебуває з відповідачкою в шлюбі, проте їхнє подружнє життя не склалося, з 2000 р. вони фактично не проживають однією сім'єю, Особа 2 проживає в Італії, збереження їхнього шлюбу неможливе і суперечить її інтересам.

Позивач просив розірвати їхній шлюб з відповідачкою, зареєстрований 20 листопада 1993 р. Красилівським районним відділом РАЦС Хмельницької області. Рішенням Красилівського районного суду від 4 червня 2008 р. позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 15 вересня 2008 р. рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Суд встановив

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, ще суд ухвалив рішення про розірвання шлюбу поспішно, без урахування положень ст. 111 Сімейного кодексу України (далі – СКУ), натомість позивач не надав суду доказів, які свідчать про те, що їхнє з відповідачкою подружнє життя та збереження шлюбу є неможливим, не встановлено цього й у судовому засіданні, а тимчасовий розлад у сім'ї, конфлікти між подружжям, викликані випадковими причинами, а також не обґрунтоване серйозними доказами небажання позивача перебувати в шлюбі з відповідачкою не є достатніми підставами для його розірвання.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СКУ позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На обґрунтування позову Особа 1 зазначала, що з 2000 р. вона не підтримує з Особою 2 подружніх стосунків, позивач близько чотирьох років тому зустрів іншу жінку, з якою на даний час проживає, вони чекають народження їхньої спільної дитини, він має намір одружитися із цією жінкою та створити нову сім'ю, а тому збереження їхнього шлюбу з відповідачкою суперечить його інтересам.

Судом першої інстанції встановлено, що зазначені позивачем обставини мають місце, сторони не ведуть спільне господарство з 2000 р., відповідачка перебуває за межами України, до позивача та їхньої дитини лише навідується, за її відсутності Особа 1 підтримує подружні стосунки з іншою жінкою, яка є вагітною.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням установлених обставин відсутні підстави для надання сторонам строку на примирення, а подальше перебування їх у шлюбі суперечить інтересам кожного.

При встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права. Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, на порушення вимог ст. 303, 316 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПКУ) не надав оцінки встановленому судом першої інстанції факту перебування Особи 1 у подружніх стосунках з іншою жінкою та не спростував цього факту, не навів достатніх мотивів, за якими він уважає неправильними висновки суду першої інстанції про розірвання шлюбу.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПІКУ.

Суд ухвалив

Керуючись ст. 336 ЦПІКУ, Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: касаційну скаргу Особи 1 задовольнити, рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 15 січня 2008 р. скасувати, залишити в силі рішення Красилівського районного суду від 4 червня 2008 р. Ухвала оскарженню не підлягає.

Коментар фахівця

Постанова Пленуму Верховного Суду України рекомендує судам уникати формалізму, розглядаючи позови про розірвання шлюбу, та не надавати строк на примирення, якщо подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать моралі, а також інтересам подружжя та їхніх дітей 

Старший юрист ЮК „Правовий альянс” Оксана Комедова:

– Сімейні справи – найделікатніший вид судових справ, розглядаючи які, суди мають застосовувати не тільки прямі норми права, встановлені законом, але й норми моралі, а також сформовані суспільством звичаї і сімейні традиції.

Так, ст. 111 СКУ прямо передбачає вживання судом заходів для примирення подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Проте, як свідчить Ухвала Верховного Суду України в цій справі, зазначена норма права є диспозитивною і її застосування не завжди доцільне. Цей висновок підтверджує Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, п. 10 якої рекомендує судам уникати формалізму, розглядаючи позови про розірвання шлюбу, та не надавати строк на примирення, якщо подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать моралі, а також інтересам подружжя та їхніх дітей.

Розглядаючи цю справу, суд апеляційної інстанції не врахував відсутність фактичних шлюбних відносин між позивачем та відповідачкою і не взяв до уваги факт перебування позивача у тривалих подружніх стосунках з іншою особою, з якою вони чекають народження спільної дитини, що призвело до скасування рішення апеляційного суду.

Таким чином, ВСУ ще раз підтвердив пріоритет інтересів кожного з подружжя перед вжиттям передбачених законом формальних заходів для збереження сім'ї.